Що таке інклюзивне навчання?

Згідно з ЮНЕСКО інклюзивне навчання – це «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі».  Метою інклюзивного навчання є покращання навчального середовища,  в якому вчитель і учні відкриті до різноманіття, де гарантується забезпечення потреб учнів і повага до їх здібностей та можливостей бути успішними.

«Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей» (Концепція розвитку інклюзивної освіти. Наказ МОН від 01.10.2010 № 912).

Інклюзивне навчання означає, що всі учні можуть навчатися в школах за місцем проживання, в загальноосвітніх класах, в яких в разі необхідності їм буде надаватися підтримка як у навчальному процесі, так і з перепланування школи, класів, програм і діяльності з тим, щоб всі учні без виключення навчалися і проводили час разом.

Інклюзивне навчання:

• Ґрунтується на правах людини і принципах рівності.
• Спрямоване на всіх дітей і дорослих, особливо тих, хто є виключеним з загальної системи навчання.
• Це процес усунення бар’єрів в системі освіти та системі підтримки.

Основа інклюзивного навчання

Всі учні:

• Можуть навчатися різними методами і в різний період часу.
• Мають індивідуальні здібності й особливості.
• Хочуть відчувати, що їх розуміють і цінують.
• Мають різне походження і бажають, щоб їх відмінності поважалися.
• Пізнають скрізь.

Хто такі діти з особливими потребами?

Термін «діти з особливими потребами» стосується дітей до 18 років, які потребують додаткової навчальної, медичної і соціальної підтримки з метою покращання здоров’я, розвитку, навчання, якості життя, участі в громаді, тобто включення. Сьогодні в Україні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими потребами.

Що таке інвалідність?

«Інвалідність» розглядається як «нормальне» явище, яке базується на життєвому досвіді, з системною вірогідністю прояву серед населення будь якої країни, регіону. Інвалідність за природою може бути постійною або тимчасовою.

• Люди з інвалідністю та їхні сім’ї мають такі ж самі права на соціальну і економічну участь в житті суспільства.
• Соціальне і фізичне середовище повинні бути модифіковані задля рівної участі всіх.
• Політика і практична діяльність повинні відображати цінності рівності і правовий підхід.

З прийняттям Конвенції ООН про права людей з інвалідністю було визнано єдиний підхід до трактування цього поняття: «інвалідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми з інвалідністю та перешкодами у стосунках і середовищі. Інвалідність – поняття яке еволюціонує». Конвенція прописує динамічний підхід, що дозволяє певні адаптації із збігом певного проміжку часу та в різних соціально – економічних обставинах.

Наше бачення інклюзивного навчання

Інклюзивне навчання означає, що всі учні отримують освіту в звичайних класах. Це не означає, що учень не може залишити клас з якихось певних причин. Кожен учень може отримати індивідуальну допомогу з того чи іншого предмету.

Якщо система освіти є інклюзивною, це не означає, що учні можуть розподілятися по групам за своїми характеристиками в окремих класах на цілий день або пів дня. В інклюзивному класі можливості створюються для всіх учнів з тим, щоб вони навчалися разом.  Інклюзивне  навчання не розділяє учнів у класі.

Переваги інклюзивного навчання.

Всі діти отримують користь від інклюзивного навчання. Воно дозволяє їм:

• Розвивати індивідуальні сильні сторони і таланти.
• Приймати всіх дітей без виключення в загальноосвітню шкільну систему і суспільство.
• Працювати над досягненням індивідуальної мети беручи участь в житті громади та їхнього класу.
• Залучати батьків в процес навчання і життя школи.
• Розвивати культуру поваги і належності до школи. Мати можливість навчатися і поважати різні здібності інших.
• Створювати дружні стосунки з іншими дітьми
• Позитивно впливати на школу, громаду та поважати різноманіття та включення на більш широкому рівні.

Спільні дії в просуванні інклюзивного навчання.

• Приймати всіх дітей до загальноосвітніх шкіл та шкільного життя.
• Надавати всебічну допомогу учням з особливими потребами,  їх одноліткам та  вчителям в разі потреби.
• Дивитися на кожного учня з огляду на те, що він може, а не на те, що він не може.
• Створювати навчальні цілі згідно індивідуальних можливостей кожної дитини беручи до уваги, що діти можуть мати різні навчальні цілі, але навчатися разом в класі.
• Переобладнати школи і класи з тим, щоб вони зосереджували увагу на потенціалі кожної дитини.
• Сприяти сильному лідерству в особі директора школи і адміністрації
• Сприяти  підготовці  вчителів, які ознайомлені з різними методами викладання.
• Формувати команду – директорів шкіл, вчителів, батьків, учнів та інший персонал, що працюють разом у визначенні найефективніших шляхів надання якісної освіти в інклюзивному середовищі.
• Підтримувати виважене ставлення до батьків, особливо до мрій батьків та цілей щодо майбутнього їхніх дітей.

Сертифікація педагогічних працівників за законопроектом «Про освіту»

Проект закону України «Про освіту» (реєстраційний № 3491-д) був прийнятий 6 жовтня 2016 року в першому читанні. Наразі законопроект доопрацьовується Комітетом з питань науки і освіти Верховної Ради України до другого читання, що передбачається на липень поточного року.
Здійснивши аналіз доопрацьованої редакції проекту закону «Про освіту», зазначимо, що законопроектом передбачено процедуру сертифікації педагогічних працівників. Вона полягатиме в зовнішньому оцінюванні компетентностей педагогічного працівника (у тому числі з педагогіки та психології, практичних умінь застосування сучасних методів і технологій навчання) з метою визначення відповідності рівня його професійних компетентностей вимогам професійного стандарту педагогічного працівника.

Сертифікація педагогічного працівника відбуватиметься на добровільних засадах виключно за його ініціативи (зазначимо, що у перших редакціях законопроекту передбачалася обов’язкова сертифікація, яку в подальшому за наполяганням профспілкової сторони було замінено на добровільну).

Формування та забезпечення функціонування системи сертифікації педагогічних працівників здійснюватиме центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (Міністерство освіти і науки України) із залученням спеціально уповноваженої державою установи, що є відповідальною за зовнішнє незалежне оцінювання.

До процедури сертифікації мають залучатися акредитовані громадські фахові об’єднання та інші акредитовані юридичні особи (зокрема, центри сертифікації педагогічних працівників), що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти і освітньої діяльності.

За результатами успішного проходження сертифікації видається сертифікат, який є дійсним упродовж п’яти років.

Успішне проходження сертифікації може зараховуватися як проходження атестації педагогічним працівником за рішенням відповідної атестаційної комісії.

Педагогічні працівники, які мають сертифікат, можуть залучатися до проведення інституційного аудиту в інших закладах освіти, розробки та акредитації освітніх програм, а також до інших процедур і заходів, пов’язаних із забезпеченням якості та впровадженням інновацій, педагогічних новацій і технологій у системі освіти.

Положення про сертифікацію педагогічних працівників має розроблятися Міністерством освіти і науки України та затверджуватися Кабінетом Міністрів України.

Педагогічний працівник, який пройшов сертифікацію, отримуватиме щомісячну доплату в розмірі 20 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати) пропорційно обсягу педагогічного навантаження протягом строку дії сертифіката.

Реформа освіти: Що реально зміниться для дітей, батьків та вчителів

 

5 вересня 2017 року Верховна Рада проголосувала за “Закон про освіту”. Як реформа змінить життя вчителя, школи та учня

Цьогоріч реформу освіти як експеремент запустили в 100 українських школах. Тож за новими правилами частина першачків навчається вже зараз. А на повний запуск реформи варто розраховувати вже з вересня 2018. Але нововведення стосуватиметься лише дітей, які прийдуть до першого класу.

То як саме реформа вплине на кожного з учасників навчального процесу в разі ідеального функціонування.

Діти

12 років освіти. Дитина може стати школярем, якщо їй виповнилося 6 років. Початкова освіта триватиме 4 роки. Після цього в 2022 році дитина піде на 5 років до гімназії. Закінчивши її, складе підсумковий іспит на кшталт ЗНО та в 2027 зможе вступити до ліцею чи професійного закладу освіти, залежно від власних амбіцій. Це називатиметься профільним навчанням та триватиме 3 роки, після закінчення дитина може йти до ВНЗ чи почати працювати.
Профільна освіта готуватиме учня до майбутньої професії. Дитина зможе вибрати те, що цікаво саме їй та зосередити свою увагу на цих предметах, замість того, щоб вчити всього потрішки, як це відбувається зараз. Якщо учневі видасться, що помилився у виборі, протягом першого року в ліцеї він зможе змінити спеціалізацію. По суті, профільна освіта повинна стати першим курсом ВНЗ.   

3 роки бакалаврату. Якщо учень вирішить здобувати освіту бакалавра, то витратить на неї лише три роки замість теперішніх чотирьох. Тобто, загальна кількість часу на здобуття освіти не зміниться.

Не лише школа. Новий закон передбачає широкий вибір освіти: формальна (школа), неформальна (гуртки, тренінги, курси) та інформальна (самостійне навчання).

Гуртки, тренінги та приватні школи. Фінансування гуртків, курсів та тренінгів в частині випадків держава бере на себе. Також дитина може здобувати освіту безкоштовно в приватних закладах. Якщо приватний навчальний заклад обґрунтує вартість навчання, то зможе за кожну дитину отримати гроші з бюджету.

Безкоштовні підручники. Держава зобов’язується забезпечувати учнів підручниками, але навчальні посібники доведеться купувати самостійно. Також підручники в електронному форматі повинні бути у вільному доступі в мережі.

Особливі потреби. Держава повинна забезпечити дитину з особливими потребами вчителями та зробити так, щоб вона не почувала себе поза учнівським колективом.

Національні меншини. Частину предметів в школі (історія, мова, література) така дитина вчитиме саме рідною мовою. Але решту - державною мовою. Це гарантує учневі успішний вступ до вишу та подальшу кар’єру.

Нові компетенції. Протягом навчання від учня не чекатимуть зазубрення та бездумного відтворення інформації. Новий закон передбачає, що вийде зі школи, набувши десять компетенцій: спілкування державною та іноземними мовами, математична, загальнокультурна та екологічна компетентності, підприємливість, інноваційність, уміння навчатися упродовж життя.

Вчителі

Зарплатня. Зарплатня вчителя в Україні стартуваватиме з 9,6 тис.грн (3 мінімальні зарплатні) залежно від категорії. Щоправда, оскільки на реформу потрібно понад 120 млрд грн, її проведення планують розтягнути на 10 років, тож коли саме українським вчителям чекати на такий рівень зарплатні, поки невідомо. Закон зараховує до заробітньої плати також виховну, методичну, організаційну та іншу трудову діяльність вчителя.

Доплата за сертифікацію. Якщо вчитель прагне інновацій в навчальному процесі та стане “агентом змін” для решти вчителів, держава обіцяє доплачувати ще 20% від зарплатні. Для цього потрібно буде пройти сертифікацію.

Нові методики навчання. Серед них повага до учня, справедливість, об’єктивність та таємність оцінювання, свобода творчої, спортивної, оздоровчої, культурної, просвітницької, наукової і науково-технічної діяльності.

Вчитель буде вільним у виборі, як саме вчити дітей, закон дозволяє користуватися власними планами та рекомендує лише дотримання стандартів.

Щорічна атестація. Залишається обов’язковою. Загальна кількість годин для підвищення кваліфікації вчителя впродовж 5 років не може бути меншою 150 годин.

Свобода вибору. Вчитель буде абсолютно вільним в тому, як підвищувати кваліфікацію: тренінги, курси, вебінари, семінари, практикуми. Тобто, теоретично, це можна зробити, навіть переглядаючи онлайн-курс. До того ж, держава заплатить, якщо він буде не безкоштовним.

Заклади освіти

Опорні школи. За словами міністра освіти Лілії Гриневич, в Україні 33% дітей навчаються в сільських школах. А таких шкіл в нашій країні аж 67%.

Оскільки така модель неефективна, міністерство впровадило систему так званих опірних шкіл. Вона означає, що для найменших школяриків будуть відкриті двері найближчої до них школи, а от старшокласники доїжджатимуть до опорних закладів освіти, зі значно кращими умовами. За словами Гриневич, саме такий крок повинен зрівняти шанси сільських дітей на отримання якісної освіти на рівні з дітьми з міста.

Автономія шкіл. Новий закон визначає школу як автономну одиницю. Навчальний заклад матиме право самостійно розробляти власну навчальну програму. Міністерство пропонуватиме тільки стандарти.
Окрім того, школи самостійно визначатимуть режим своєї роботи, структуру навчального року (чвертями, семестрами), тривалість навчального тижня тощо.
Грошима розпоряджається колектив. Важливою новацією є те, що за новим законом державні гроші повинні “ходити” за вчителем. Тобто, виділені державою кошти для підвищення кваліфікації йтимуть не до державних інституцій, а одразу до школи, де педрада спільно вирішує їх використання.
Закон по суті ліквідовує інспекції в районних управліннях освіти. Методкабінети тепер працюватимуть винятково як консультаційні органи. Як така, обов’язкова атестація шкіл також залишиться в минулому - аудит здійснюватиметься раз на 10 років та у випадку зміни керівництва.
Не контроль, а рекомендації. Забезпечення якості освіти буде здійснювати Державна служба якості освіти. Та працюватимуть там не контролери, а колеги-фахівці, які надаватимуть рекомендації щодо покращення навчального процесу.
Конкурс на посаду директора. Директором однієї школи залишатися половину життя тепер не вдасться. В законі прописана процедура конкурсного відбору на посаду. Керувати однією школою можна не більше 12 років (2 каденцій). Зате тепер закон дає можливість директорам навчальних закладів самостійно призначати своїх заступників та педагогічний склад.
Прозорість. Міністерство зобов’язує кожен навчальний заклад оприлюднювати інформацію про надходження усіх коштів, а також їхнє призначення. Тож ситуацій, коли на встановлення вікон гроші виділили з бюджету, потім ще зібрали з батьків й зрештою купили нове авто для директора, по ідеї, вдасться уникнути.

Гриневич наголошує, що прийнятий закон про освіту є базовим. Щоб реформа почала працювати в повному обсязі, його необхідно доповнити законодавством про функціонування середньої школи, про освіту для дорослих, про професійну освіту та національну систему кваліфікацій. 

Екологічні проблеми р.Дніпро

Головною водною артерією України є Дніпро, воду якого споживають понад 2 тис. сіл, 220 міст і більш як 10 тис. промислових підприємств: Водами Дніпра користуються понад 30 млн чоловік. А між тим, до 1993 р. з території України в басейн Дніпра щороку скидалося понад 12 млрд куб. м стічних вод, більшість з яких були забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, солями важких металів, пестицидами та іншими шкідливими речовинами. Така тенденція зберігається і до 2000 р.
Великої шкоди завдало забруднення Дніпра радіонуклідами в результаті Чорнобильської аварії. Більш як 1,2 тис. км дніпровських берегів розмиваються, внаслідок чого на 1992 р. втрачено майже 8 тис. га земель. Ігнорування екологічних вимог протягом тривалого часу призвело до перенасичення басейну Дніпра промисловими підприємствами з недосконалими технологіями.
З кожним роком вода Дніпра стає дедалі гіршою. На відстані від Чорнобиля до Херсона в 1995 р. його воду віднесено до третього класу забруднення (як помірно забруднена), а в районах великих промислових міст концентрації основних забруднюючих інгредієнтів, включаючи токсичні речовини і бактеріологічне забруднення, у 20-50 разів перевищили гранично допустимі норми.
Серйозне занепокоєння викликав і стан малих річок, у басейні яких формується 60% водних ресурсів. Так, щороку у водоймища України скидалося і потрапляло разом зі стоками приблизно 8 млн т різних забруднюючих речовин. Майже 17% населення України отримувало воду, що не відповідала санітарним нормам. Вода практично всіх 18 тис. приток Дніпра у 1999 р. не відповідала екологічно безпечним нормам, а південні притоки віднесено до четвертого-п'ятого, а то й до шостого класів забруднення, тобто вони фактично виконували роль стічних колекторів.
Тенденція погіршення якості питної води викликала соціальну напругу, особливо в південних областях. Надзвичайна комісія з проблем екологічного стану ріки Дніпра та якості питної води, створена у квітні 1992 р., не змогла докласти помітних зусиль до поліпшення існуючої ситуації.
Багато раніше повноводних рік і річок з сінокісними і здебільшого високопродуктивними заливними луками перетворилися на застійні, гнилі болота. Це зумовлено тим, що тривалий час малі ріки не розчищалися, а тому замулювалися. їх заболочувані заплави втрачають луки, заростають очеретом і чагарником. Особливо чимало таких річок на Черкащині, зокрема Супій, Тясьмин, Кам'янка та ін.
Екологічна проблема Дніпра стосується не лише України чи окремого регіону, а й усієї світової цивілізації. Адже дніпровська вода забруднює Чорне і Середземне моря, що омивають береги трьох континентів, де проживають сотні мільйонів людей. Не випадково США, Канада та інші країни запропонували свою допомогу в «лікуванні Дніпра». Вони погоджувалися вкладати свої кошти в конкретні науково обґрунтовані програми, але спеціальна комісія, що мала координувати роботу з оздоровлення Дніпра, не поспішала з їх розробкою.
Першою спробою оздоровлення Дніпра стала проведена в Полтаві навесні 1995 р. Всеукраїнська конференція з питань водопостачання й оздоровлення Дніпра. Це представницьке зібрання, на жаль, так і не з'ясувало до кінця висунуті екологічні проблеми. Україна продовжувала забруднювати Дніпро. Лише каналізаційні системи Києва, Дніпропетровська і Запоріжжя щороку скидали в нього 900 млн куб. м забруднених стоків. Якщо у 1989-1990 рр. в Україні будували очисні споруди потужністю 350-550 тис. куб. м, то у 1993 р. цей показник знизився до 20 тис. куб. м, а в 1994 р.- до 5,6 тис. Такий стан має місце й нині.
Забруднення Дніпра спричиняли промислові підприємства. Тільки комбінат ім. Дзержинського щороку скидав у Дніпро 156 млн куб. м стоків, перенасичених солями важких металів. А з виробничого об'єднання «Радикал» у річку Дарниця попадала ртуть, концентрація якої у воді становила 120 мг/л при екологічно допустимій величині 0,0001 мг/л. Внаслідок цього в Дніпро щорічно скидалося 180 кг цієї смертоносної речовини. На жаль, аналогічних прикладів можна навести багато.
Забруднювачем дніпровської води є й сільське господарство. У результаті недбалого зберігання мінеральних добрив, пестицидів, гербіцидів та порушень, допущених при внесенні їх у ґрунт, щорічно при випаданні опадів в річки змивалася з водою значна кількість хімічних речовин. Так, у 1994 р. тільки сектором Полтавщини було скинуто у притоки Дніпра 175 тис. куб. м води, насиченої пестицидами, мінеральними добривами і стоками з ферм.