Публікації

 

 

Онлайн vs офлайн. Проблеми дистанційної освіти в Україні

Ігор Сулій Оксана Радіонова Роман Крюков

Рік дистанційного навчання в школах дався дітям та їх батькам не легко. Найважче було у молодшій школі. Старші класи, випускники, справлялися краще. Які уроки варто винести з цього досвіду? Чи повернеться країна до звичного режиму офлайнового навчання і чи потрібно це взагалі?

На цьому тижні в різних куточках країни в школах пролунали останні дзвоники. Для киянки Софійки цей шкільний дзвінок – останній. Дівчина мріє стати актрисою і вступати до театрального університету ім. Карпенка-Карого. А зараз розповідає ТСН.Тижню, як навчалася два останні пандемічні роки. Каже, що її знанням уроки з дому не завадили. Навпаки. «На дистанційці набагато легше отримати високі бали, тому що у тебе багато джерел знань», - каже вона.

Хоча здобувати знання в одній квартирі ще з трьома школярами було непросто: «Комп’ютер кожному не виділиш, а займатись потрібно усім. Ось це було складно».

У Софійчиній школі через ковідні обмеження свято організували лише для випускних класів – четвертого, дев’ятого, одинадцятого. Збирається дощ. Але батьків всередину не пускають – там і без них задуха.

Зала заповнена дітьми. У масках одиниці. Двом хлопчикам стає зле. Викликають медиків...

Треба шукати інші формати, наполягає освітній омбудсмен Сергій Горбачов. «Свято потрібне, але коли свято полягає у тому, що дитина дві години стоїть, хитаючись, в залі, де немає, чим дихати, зате приходять дорослі дяді і тьоті і розповідають про великі досягнення на ланах України, вибачте, це не свято! Воно має бути коротким, веселим, динамічним», - каже він ТСН.Тижню.

Утім головна проблема закінчення року зараз геть інша. Чи змогла українська школа нарешті адаптуватися до дистанційного навчання? Які висновки зробили міністри, шкільні директори, батьки, вчителі й самі діти? І нарешті, чого чекати наступного першого вересня?

П’ятикласник Микола Норинчак розповідає ТСН.Тижню, як примудрявся списувати на дистанційці. Мовляв, не вивчив вірш, але зробив так, щоб бачити зошит і читати з нього.

Молодший брат Миколи Аполон Норинчак теж згадує, як навчався у піжамі. «В школі я краще розумію, - розповідає він ТСН.Тижню. – Під час дистанційного навчання зв’язок пропадає, і все… В результаті мені замість десяти поставили сім».

Для їхньої мами школа з дому - теж не мед. «Садок не працював, найменша дитина теж була вдома. Доводилося робити забавки для меншого і займатися зі старшими… Дуже важко, бо треба мати два комп’ютери, одночасно йдуть два уроки. Треба одного або на кухню, або в іншу кімнату», - розповідає ТСН.Тижню Ярина Норинчак.

Старші класи, випускники, з дистанційним навчанням справлялися краще / фото ua.depositphotos.com

Та головне - знання стали гірші. Микола зізнається, що раніше оцінки у нього були кращі.

Ярина ж розповідає, що дистанційка забрала й трохи здоров’я: «Діти багато часу сидять біля комп’ютера, мене обурює стан зору дітей… Стало гірше… Я не знаю, в скількох родинах є парти, правильні парти?».

Навчання онлайн для молодшої школи - біда. «В початковій школі діти втрачають від 3 до 6 місяців навчання, якби вони навчалися у звичайному режимі. Бо маленькі діти потребують прямого контакту і безпосереднього спілкування з вчителем», - каже ТСН.Тижню освітній омбудсмен.

А от старшим класам дистанційка так не шкодить. Навіть навпаки. Багато зі старшокласників зізнаються, що навчатися онлайн – набагато краще, адже у них більше вільного часу, можна ефективніше розпланувати свій день, можна навіть більше поспати і, як наслідок, мати менше стресу.

Але є проблема – треба, щоб і вчителі були на «ти» з цифровими технологіями. Попри те, що Сергій Горбачов зазначає: відбулося вибухове зростання цифрових компетентностей вчителів, бо змусило життя, хтось встиг пристосуватися, а хтось – ні.

Втім, дистанційне навчання вже не має права ігнорувати ніхто. Ні укладачі шкільних програм, ні автори підручників, ані бюджети регіонів. Та навіть бізнес треба підштовхнути до створення й закупівлі комплексних рішень для віртуальних класів, шкіл і домашніх кабінетів учнів. А ще - до цифрової школи мають готувати прямо в педвишах країни.

На початку навчального року в Міносвіти ТСН.Тижню на камери обіцяли інтернет у села, комп’ютери вчителям, якісні відеоуроки дітям. А ще - електронні журнали та щоденники.

Нині маємо п’ятнадцять платформ для дистанційного навчання. Запустили електронні журнали та щоденники. Почала працювати Всеукраїнська школа онлайн. Платформа безкоштовна, на ній уже є 1800 уроків з 18-ти предметів. Кожен складається з короткого відео, конспекту й тесту. Відео записують найкращі вчителі країни. Перш ніж показувати дітям - аж одинадцять етапів перевірки.

 

Нині маємо п’ятнадцять платформ для дистанційного навчання / фото ua.depositphotos.com

В МОН ТСН.Тижню розповідають, що нашу платформу використовують у 115 країнах світу. І у кожного вчителя-початківця є можливість користуватися матеріалами кращих вчителів країни. Та насправді поки цим користується лише що п’ятий учитель.

Тиждень тому МОН запустило мобільний застосунок Всеукраїнської школи онлайн і розширило інтерфейс. Тож тепер навіть у телефоні вчитель може створювати свій кабінет і контролювати, чи працювали учні. Важливо лише – щоб був інтернет.

А щоби він був скрізь, з бюджету виділили пів мільярда гривень. Офіційно - на проведення швидкісного інтернету в три тисячі сіл.

У міністерстві кажуть: якщо на початку навчального року на всю країну було чотири сотні шкіл без інтернету, то нині - лише трохи більше як два десятки.

Обіцяють і ноутбуки вчителям предметникам, яких у країні 200 тисяч. В МОН переконують, що на це піде 988 мільйонів. І перші кошти вже заходять в ОДА, які мають запускати відкриті торги.

Загалом, хоча в Україні досі є школи без інтернету, діти без ґаджетів, педагоги без електронних журналів, цей навчальний рік точно провальним не назвеш. Бо ми не лише навчилися працювати в піжамах, набили дистанційні ґулі, а й побачили плюси від такої освіти. Хто знає, можливо вже наступного року, директор школи в Харкові легко братиме на роботу дистанційного викладача української зі Львова, біології - з Запоріжжя, інформатики - з Києва, і навпаки. Та й хто сказав, що учень старших класів не може вчитися в цифровій школі, незалежно від місця проживання.

Ну, а поки зазначимо, що останній дзвоник має ще одне, дуже важливе значення: канікули!

Оксана Радіонова, Роман Крюков, Ігор Сулій